2022 рік став для всіх українців мабуть найбільш трагічним і шокуючим з моменту відновлення незалежності. Мільйони були змушені покинути домівки, тисячі загинули, кожен з нас вже звик до звуку сирени повітряної тривоги, і відсутність світла внаслідок ворожих бомбардувань стала звичайною справою. Так чи інакше війна торкнулася кожного.
Згадуючи події цього року, вважаю, що мені пощастило, те що я зараз хоч і без світла, але в себе вдома, і маю можливість набирати ці рядки.
Війна крім всього іншого має значний негативний психологічний вплив. Особисто мені подолати його допомагає спілкування з природою, фотомистецтво, спілкування з рідними і донати ЗСУ.
Про перші 2 пункти психологічної реабілітації у фотопідсумках року:
*тисніть "Детальніше" нижче, всі фото клікабельні
На початку лютого, ще не здогадуючись, якій шок на нас чекає вже буквально за 10 днів, ми відправилися в Стецівку, де розташований невеликий музей дерев'яної архітектури просто неба. Було дуже приємно поблукати навколишніми пагорбами, ще вкритими снігом, подихати свіжим повітрям, насолодитися тишею і спокоєм, притаманним цьому не надто розкрученому місцю.
Фото 1
20 лютого ми в заказнику Білосніжний. Зазвичай не їздили так рано, але доволі тепла погода наводила на думку, що можливо підсніжники вже розквітли. Очікування справдилися. Так рано я ще не фотографував квітучі підсніжники в Холодному яру!
Фото 2
Слід зазначити, хоч масове цвітіння вже розпочалося, квітки були низькими, і очевидно пік розквіту можна було чекати за пару тижнів, але тоді вже було не до квітів.
В ніч з 23 на 24 лютого я не спав, дивився пряму трансляцію з блокпоста в Херсонській області. Не дочекався, заснув, прокинувшись за пару годин, дізнався, що на нас таки напали. Далі кілька місяців було не до мандрівок.
Перші місяці після повномасштабного вторгнення в місті відчувався дефіцит бензину, тому поїздки машиною скоротили до мінімуму. Обмежувалися пішими прогулянками в своєму районі, спостерігаючи квітучу весну на клумбах в приватному секторі. В одній з прогулянок натрапили на велике квітуче дерево магнолії, на фото нижче:
Фото 3
До червня відбулася поступова адаптація до нової реальності, усвідомлення того, що російський бліц-криг провалився, разом з тим війна триватиме можливо ще довго. До того ж в червні нормалізувалася ситуація з бензином, ми почали їздити на дачу, де я трохи попрактикувався в макрозйомці. Результат на фото:
Фото 4
18 червня вперше з 20 лютого з'явилася можливість виїхати за місто, побути на природі, відволіктися від похмурої реальності. Поїздки в ліс були заборонені, тож лишився варіант - степи сусідньої Кропивниччини. Ми попрямували в околиці села Полум'яне, де минулого року вже двічі були, шукаючи легендарну скелю "Слони". Цього разу нам пощастило і скелю таки знайшли. :)
Фото 5
Кропивниччина порадувала досі квітучим степом, в якому видлілялися яскравими плямами галявини шавлії, але все ж відчувалося, що спека бере своє, і багато рослин вже почали засихати. На жаль, влітку це була єдина поїздка за місто, що повязано як з встановленням спекотної погоди, так і з підготовокою Тараса до вступу до ВНЗ.
Повернулися до активних заміських поїздок вже у вересні. Почали з Трахтемирівського півостріва, причому не в черкаській його частині, де були вже багато разів, а трохи далі - вже в київській. Вирішили допомогти ініціативі з пошуку козацьких кладовищ, спробувавши знайти старе кладовище за вказаними кординатами між Великим Букрином і Ходоровим.
Попри те, що кладовища там не виявилося, прогулянка вийшла цікавою. Ми пробиралися крізь хащі звіриними стежками, спостереігали за птахами, досліджували глибокий і важкопрохідний яр, милувалися з гори захоплюючими краєвидами узбережжя Дніпра, спустилися з крутого берега до води, де я зазнімкував обточені водою шматки блакитної глини, що привернули увагу своїми пластичними формами.
Фото 6
25 вересня ми знову на теренах Кропивничини, цього разу в новому для себе
місці - в урочищі "Розлитий камінь". Там все
було чудовим: краєвиди, погода, птахи і звірі, яких побачили зблизька, тиша і
спокій, відсутність людей. Хотілося б туди потрапити ще й навесні.
Фото 7
Першого жовтня ми знову на Трахтемирівському півострові, між Великим
Букрином і Ходоровим в надії побачити золоту осінь. Виявилося зарано, хоч в
місті вже пожовтіли клени, там більшість дерев залишилися зеленими. Золото
осені не побачили, натомість зблизька бачив великого кабана!
Дорогою до місця зробили зупинку біля яру поруч Грищенців,
де якраз в цей час була ідеальна осіння картинка.
Фото 8
Вже за тиждень, 8 жовтня, ми знову на Кропивниччині, відвідали Войнівський
заказник. Ознак осені у вигляді яскравого жовтого і
червоного листя виявилося дуже мало. Багато дерев скидають листя зеленим. Ми
там вже були попереднього року, але навесні, і склалася думка, що весною там
красивіше однозначно.
Цього разу пройшли далі від заказника в напрямку Войнівки і побачили там
ефектні скелі, які втім фотографувати бажано вранці, інакше сонце буде якраз за
ними. Було б непогано туди поїхати з наметом.
Але без кадрів цього дня не лишилися. На фото велика скеля, яку я роздивився ще
вдома на супутникових знімках google.
Фото 9
Вже за тиждень, 15 жовтня, ми
знову на прогулянці Кропивниччиною. Цього разу роздивляємося краєвиди навколо
села Захарівка. Тут знайшлося все: і чудернацькі скелі,
і осінні фарби, чаплі, заєць, фазани, яблука на нічийних яблунях за
селом. Причому починалося все з безнадійно похмурої погоди, але прогноз,
що обіцяв розвиднення, не підвів.
Фото 10
Жовтень виявився найбільш насиченим місяцем за кількістю поїздок.
Пропустивши одні вихідні через дощі, за два тижні від попередньої поїздки ми
знову на теренах Кропивниччини. Цього разу попрямували в район Бобринця.
Поспіхом відвідали саме місто, в якому раніше не були, але метою були скелясті
береги річки Сугоклеї. Класні краєвиди, втім більшість дерев поскидала листя,
рослини померзли після заморозків, світловий день відчутно скоротився, тож
з'явилося відчуття, що сезон фотомандрівок треба завершувати.
Фото 11
26 грудня завершальні фотоакорди цього року на черкаському узбережжі
Дніпра. Фото 12
Найбільше поїздок минулого року було на Кропивниччину, що як магніт
притягує своїми степовими пейзажами і скелястими берегами річок.
2022-й став шоком для всіх
нас. Сподіваюся, наступний рік буде кращим, і нашим завданням є докладати усіх
зусиль, допомагати ЗСУ, щоб так і сталося.
Немає коментарів:
Дописати коментар