Часто фото каньйону в мережі можна зустріти під назвою "Долина диявола в Трикратах". Хто саме і коли закинув цю назву в інтернет я не знаю, але нехай вона вас не вводить в оману. Трикрати справді знаходяться недалеко, але там каньйону немає. Зате є Трикратський ліс, але це вже інша історія.
Сам Актівський каньйон не викликає ніяких асоціацій з чимось негативним на кшталт "долини диявола", радше навпаки - його краса захоплює.
Отже, залишимо шукати "Долину диявола" в Трикратах тим, хто не читав цей текст, а самі ж відправимось у віртуальну подорож в околиці села Актового, де ми побачимо наступне:
*Тисніть "Детальніше" нижче
Поїздка в Актівський каньйон заздалегідь не планувалася. Попереду було 4 першотравневі вихідні з прогнозом погіршення погоди, тож їхати кудись далеко ми не збиралися. Натомість в перший день (30 квітня) поїхали в Корсунь погуляти серед квітучого бузку понад мальовничими скелястими берегами річки Рось.
Гуляли майже до вечора, дорогою назад відвідали ще Городище і Ірдинське болото.
Наступні три дні мали провести вдома (я б напевно обробляв фотки з Корсуня, а ще ймовірніше зависав би у FB).
Але апетит приходить під час їжі! Тож повернувшись додому і усвідомивши, що прогноз погоди - річ непевна, ми зібрали речі, докупили продуктів і наступного ранку вже їхали на Миколаївщину! (Це був короткий відступ на тему, що не варто чекати абсолютно ідеальної погоди, втрачаючи нагоду кудись поїхати, інакше нікуди не потрапите ;)
Вперше ми побували в Актівському каньйоні в травні 2011 (запис про це). Наступного року ми повторили поїздку (Актівський каньйон 2012).
Обидві поїздки були одноденними: рано-вранці виїжджали і за 4 години опинялися на місці (відстань - 284 км). Цього разу ми їхали з наметом, щоб провести в каньйоні 3 дні.
Добиралися знайомою дорогою через Кропивницький, а далі бетонкою E584/M13 до траси Р06. Я чув, що дорога E584/M13 в поганому стані, але не міг уявити, що все настільки погано. Чим далі від Кропивницького, тим дорога ставала гіршою. Нарешті вдалині побачили щит "Вас вітає Миколаївщина", але полегшення зміна області не принесла, радше навпаки. Апокаліптичну картину, що відкрилася нашим очам варто було зазнімкувати, але настрій був не той, щоб діставати камеру. Вся дорога поруч з вітальним щитом була вкрита глибокими ямами, а посередині дороги застиг автомобіль ВАЗ з калюжею масла поруч: "Вас вітає пекло". Виявилося, що масло витекло з Мерседеса, що стояв поруч на узбіччі, а водій ВАЗа допомагав мерсу розібратися з поламкою. Він не заморочувався ставити машину на узбіччя, мабуть не сподіваючись, що когось сюди ще занесе.
Ми ледь повзли зі швидкістю 0-30км/год, зрідка зустрічаючи інші автівки.
Через багатотонні зерновози бетонні плити в багатьох місцях розкололися, і уламки стирчать гострими краями догори. Здається, такі пошкодження ремонту не підлягають, треба знімати уламки плит і класти нове покриття. Поки не дочекаємось ремонту, можна викреслювати цю дорогу з переліку доступних шляхів. Колись 4-годинна дорога розтягнулася на 7 годин! Але щойно побачив краєвид каньйону, втома і розпач, що накопичилися в дорозі, ніби розтанули.
Ненадовго зупинившись на початку каньйону, ми поїхали далі, щоб дістатися місць, яких не бачили раніше (так-так, каньйон настільки великий, що навіть після двох поїздок ще залишилися місця, які ми досі не бачили). В порівнянні з поїздкою 4-річної давнини людей на каньйоні значно побільшало. Можливо завдяки розвитку внутрішнього туризму за ці роки, можливо завдяки довгим вихідним. Тим не менше каньйон достатньо великий, щоб знайти затишне місце для намету. Ми таке знайшли в безпосередній близькості до річки і красивих скель, якими можна милуватися не виходячи з намету.
Цікавих ракурсів навколо дуже багато - вистачить не на один день перебування.
Біля невеликого водоспаду:
Оцініть висоту скель:
Зліва в кадрі можна помітити канат, який натягнули відчайдухи, щоб проходити над прірвою.
Кожного дня рано вставав, щоб зробити фото в ранковому світлі.
5:50 ранку, краєвиди ближче до Петропавлівки:
Шкода, що всі дні ранкове небо було досить невиразним.
А от увечері ситуація була протилежною:
Як зробити фото з ефектом присутності?
А ось так:
Актівський каньйон - це чудове місце для людей з багатою уявою. Тут безліч каміння, що нагадує різні предмети, фігури - все, що можна уявити.
Якщо дивитися на цей пазл трохи збоку, він здаватиметься змією.
Чималенька брила, га?
А справа від неї чиїсь кам'яні сідниці :)
Ця каменюка неначе котилася з гори, але, натрапивши на перешкоду, зупинилася.
На цій каменюці пригрілася ящірка скелелаз.
Крупним планом:
Ящірок бачили дуже багато, а от змію лише одного разу, та й то лише хвіст - швидко сховалася.
Якщо ви не любите павуків, то тут вони є, ще й отруйні. Тарантул на вході в нору робить таке гніздечко:
Багато бачили різноманітних птахів, щоправда в більшості випадків на відстані. Сфотографував чаплю:
Не побачили? А вона тут є:
Ще бачив лелек, лебедів, якихось хижаків. Неподалік ганяли одна одну кілька зозуль, а в кущах поруч кричав фазан. Одного разу пощастило побачити в кількох метрах яскравого рибалочку, але, на жаль, не встиг схопити фотокамеру.
З точки зору фотографування квітів першотравневі вихідні припадають на період міжсезоння, коли першоцвіти майже відійшли, а травневі квіти лише з'являються. Бачили багато сон-трави (сон чорніючий), але майже вся відцвіла.
В квітні є ймовірність знайти карликові іриси, рябчики, або інші цікаві квіти. Нам же на початку травня пощастило побачити перші маки, причому трьох різних кольорів:
Білий окремо крупним планом:
Бутон:
Петрові батоги тільки починають розквітати:
Не знаю, що за рослина:
На третій день нашого перебування на каньйоні довелося збиратися додому - наступного дня на роботу. Погода наче підганяла: небо затягнуло хмарами, здійнявся вітер. На зворотному шляху заскочили в Южноукраїнськ. Місто, а особливо його краєвиди понад Південним Бугом заслуговують на більш ретельний огляд. Але оскільки ми там вже були пару разів, а часу особливо не мали, то зупинилися дорогою лише щоб показати друзям гарні краєвиди в районі легендарного острова Гардового (Клепаного), історичного місця розташування Буго-Гардової паланки Війська Запорізького.
Будинки Южноукраїнська на обрії:
Вже зацвіла ковила:
На кущі побачили нічного метелика з дивною назвою Ведмедиця Геба:
Дорогою назад вирішили не випробувати долю, тож поверталися вже іншим шляхом: Актове-Олександрівка-Южноукраїнськ-Первомайськ-Умань-Черкаси. Загальна відстань - 364 км (+80 км). Дорога зайняла близько 6 годин (на 1 годину менше ніж їхали іншим шляхом уперед). Все одно довго, але кращого шляху з Черкас до каньйону зараз немає. Так само через Умань і далі на Первомайськ, Южноукраїнськ, Актове їхати до каньйону з Києва.
Кілька порад по локаціям:
1) дорогою на під'їзді до Актового варто зупинитися, щоб подивитися невеличкий, але теж цікавий Арбузинський каньйон (деякі світлини звідти є тут - https://zamkovyi.dreamwidth.org/16693.html#cutid1), GPS координати (клікніть, відкриється google карта) 47°42'20.7"N 31°26'33.8"E
Тут знаходиться й Пуп Землі (47°42'17.5"N 31°26'46.0"E).
2) Щоб потрапити на початок Актівського каньйону, треба проїхати по селу на протилежний край до наступної координати (47°42'45.4"N 31°27'41.8"E), де й залишити автівку. Звідси пройдіть вздовж берега річки із заходу на схід, щоб побачити практично всі цікаві краєвиди початку каньйону. Можна також спуститися вниз до річки (без машини), там також цікаві ракурси (в цьому записі, наприклад https://zamkovyi.dreamwidth.org/29272.html). Там також можна поставити намет.
3) Актівський каньйон починається за Актовим і простягається вздовж Мертвовода до Петропавлівки (дехто називає частину каньйону біля Петропавлівки - Петропавлівським каньйоном). Щоб потрапити в другу частину каньйону, варто доїхати, наприклад, до "Пляжу з кувшинками" (47°43'14.9"N 31°28'48.8"E) і досліджувати далі вздовж річки до Петропавлівки. На гугл картах ця координата позначена, також можна розгледіти й грунтову дорогу, яка веде до неї від села.
4) Щоб побачити легендарний острів Гардовий (Клепаний) в Южноукраїнську, необхідно дістатися санаторію Іскра (47°48'12.7"N 31°10'58.9"E) і, залишивши машину перед КПП, чемно й без зайвого галасу пройти територією до берега Південного Бугу. Стаття про цю легендарну локацію в Українському Тижні - "Бузький Гард. Острів степових скарбів." Як ми колись шукали цей острів - в моєму записі "У пошуках легендарного Гарду".
5) Також дорогою до Києва або Черкас ви можете зупинитися в Мигиї (мекка рафтерів) та/або відвідати Музей ракетних військ стратегічного призначення (Побузьке).
Сподобався текст? Відпишіться в коментах, або поширьте в соц.мережах. Це найкраща подяка автору і мотивація писати нові тексти.
Мої сторінки:
zamkovyi.dreamwidth.org
zamkovyi.blogspot.com
zamkovyi.livejournal.com
Я в Facebook
Мальовнича Черкащина
Немає коментарів:
Дописати коментар